Ще одним свідченням, яким українська молодь звернулася до Папи Римського під час онлайн зустрічі з ним, стали слова переживань та надії від Діани з Донецька:
Святіший Отче!
З великою шаною звертаюся до Вас. Я народилася у місті Донецьк. Моє життя, як і життя мільйонів українців, розділене на «до» та «після».
Довоєнний Донецьк завжди був прекрасний та прогресивний.
Але в 2014 році, коли мені було лише 9 років, мій рідний край опинився у вирі війни. Дитинство, яке мало бути наповнене мріями та безтурботністю, перетворилося на постійний страх. Я чула вибухи, бачила, як люди залишають свої домівки, як руйнуються школи, парки, вулиці, якими ще недавно ходила. Здавалося, що цей жах скоро закінчиться. Але війна стала частиною нашого життя.
Я виросла з відчуттям несправедливості, з болем за свій дім. І бажання хоча б ще раз побувати вдома я несу в собі крізь роки. Проте я вірила та вірю в Україну, у світле майбутнє, і ця віра давала сили жити далі. Але 2022 рік приніс ще більший біль — повномасштабне вторгнення. І знову страх, знову сльози, знову розбиті міста, знову біженці, знову втрачені життя. І вдруге я та моя родина стали переселенцями.
Молодь Сходу України сьогодні — це люди, які змушені подорослішати раніше, ніж мали б. Це ті, хто ще вчора планував майбутнє, а сьогодні думає лише про виживання. Хтось втратив рідних, хтось — свою домівку, а хтось — віру в справедливість. Але попри біль, ми не зламалися.
Пройшовши через окупацію, втрату домівок, загибель рідних і друзів, ми не зламалися. Ми стали сильнішими, бо навчилися підтримувати одне одного, знаходити сенс навіть у найтемніші часи. Ми вчилися та працювали, незважаючи на загрозу. Ми волонтерили, допомагали військовим і переселенцям, ставали тими, хто відбудовує, лікує, навчає, захищає. Ми продовжуємо вчитися, працювати, допомагати іншим, боротися за своє майбутнє, запроваджувати різні благодійні проекти. Ми знаємо, що світ бачить нашу боротьбу, і ми сподіваємося, що він не буде байдужим.
Ваша Святосте, я маю велику честь звертатися до Вас та свідчити про такі важливі події не лише від свого імені, а від імені усієї молоді Донецького екзархату, чиї життя сповнені болю, але й надії. Ми прагнемо миру, справедливого та міцного миру, який дозволить нам відновити наші міста, наші серця, наші мрії. Ми віримо, що добро сильніше за зло, що світло перемагає темряву.
Ми Любимо Бога попри все. Довіряємо Йому навіть тоді, коли здається, що відповідей немає. Бачимо Його в людях, які допомагають, у тих, хто рятує, у тих, хто ризикує власним життям заради інших. Відчуваємо Його в кожному промінчику сонця після важкої ночі, у кожному новому дні, який отримуємо.
Ми знаємо, що Господь з нами, що Він переживає ці події разом із нами, чує наші молитви, бачить наші добрі справи. Ми просимо Ваших молитов і Вашої підтримки, бо кожне слово правди, кожен жест солідарності має величезне значення.
Дякую Вам за все, що Ви робите для України, і за Вашу любов до всього людства.
